Свідоцтва

Наш Бог - Всемогутній    

10.10.2011, 12:15

– 20 років тому, коли ми будували свій будинок, зі мною стався нещасний випадок, – розповідає Раїса Андріївна Панасюк. – Впавши з висоти, я отримала серйозну травму хребта. Тоді мені було 33 роки. Діагноз був безнадійним – перелом хребта L1, забій спинного мозку, порушення функцій тазових органів, паропарез кінцівок. Надії на те, що я колись зможу ходити, не було. Я була цілком нерухома.  

       Трагедія в сім’ї була дуже великою, адже дітям було всього 10 та 12 років. Це все сталося перед 1 вересня. Мами проводжали своїх діток в школу, а я своїх не бачила та дуже плакала. Минув місяць, другий, а змін не було. Болі були дуже сильними, я лежала нерухомо. Мені кололи сильні наркотичні знеболюваьні ліки. Випадково я почула, що приречена бути прикутою до ліжка, і в мене закралася думка покінчити життя самогубством...

       Незважаючи на мою депресію та важкий стан, мої діти постійно відвідували мене і одного разу сказали: «Мамо, ти потрібна нам така, яка ти є». Ці слова вселили в моє серце віру, і я захотіла жити далі, незважаючи ні на що.

       Я читала Біблію, просила Бога, щоб Він поставив мене на ноги. Через 3-4 місяці, на диво лікарям, я почала рухати ногами. В ті  важкі дні Бог використав мого лікаря-травматолога, котрий вірив у моє видужання. Він сказав, що через 10-12 місяців я почну ходити. Так і сталося.

       Мене направили в Київ для подальшого лікування. Професори дивилися на мене, стоячу на милицях, і не вірили своїм очам, адже з таким важким діагнозом я б не змогла ні стояти, ні, тим більше, пересуватися самостійно на милицях. Вони відмовили мені у лікуванні.

       Але я не втрачала віри, щоденно займалася фізкультурою, придбала тренажерний велосипед, робила вправи, щоб відновити м’язи, котрі атрофувалися після довгого лежання. І в результаті, я могла вже ходити не з милицями, а з палицею.

       Після нещасного випадку залишилися серйозні негативні наслідки. У мене постійно боліли ноги, з часом почала боліти голова, затерпали руки, порушився тиск. Від пошкодження хребта права нога в коліні сильно деформувалася і стала коротшою за ліву на 4 см. Я носила ортопедичне взуття і від цього сильно комплексувала. Періодично я проходила курси лікування для підтримки загального стану організму. Але покращення не відбувалося. Я змирилася зі своїм станом і хвилювалася тільки за те, щоби не було погіршення.

       Приїхавши в Івано-Франківськ до дітей, я почула про Церкву «Відродження». Моя дочка Віра є членом цієї Церкви. Вона мені проповідувала про спасіння і зцілення. Я стала відвідувати служіння, покаялася, запросила Ісуса в своє серце.

       На одному з недільних служінь, коли пастор Наталія Ярославівна проповідувала про зцілення і в кінці закликала до молитви, я також вийшла до переду, хоча я відчувала, що віра моя слабка, адже пройшло вже стільки років. Під час молитви я відчула сильну Божу присутність і мені стало краще, але явного зцілення я не помітила. Після молитви багато людей давали свідчення про зцілення, але я ще не наважувалася. Це служіння було особливим. Люди клали руки на хворі місця і зцілялися від сили Божої. Служіння довго не могло закінчитися, тому що Дух Святий перебував над Церквою. Наталія Ярославівна сказала, що зцілення можуть продовжуватися, тому що Бог працює далі над людськими тілами.

       - В понеділок, коли я повернулася з роботи додому, я помітила, що відбулося щось незвичайне, – пригадує Віра Рошик, дочка Раїси Андріївни. – Мама була якась особлива. Вона сказала: «Я хочу тобі щось показати». Вона сіла на підлогу і сказала: «Дивись, мої ноги рівні!» Це було чудо Боже, адже я знала, що одна нога у неї на 4 см коротша за іншу. Але ноги були однакові! І ми цілий вечір говорили, про Божі зцілення і Божі чудеса. І я бачила, що її віра в повне зцілення виростає. 

       – На наступне служіння я прийшла вже без ортопедичного взуття, – говорить Раїса Андріївна. – Мої ноги вже не боліли, я була повна сил. Я дала свідчення в Церкві про те, що Бог зробив в моєму житті. Люди в залі плакали. Але це був ще не кінець Божої дії в моєму тілі. Пастор Наталія запросила мене на індивідуальну молитву.

       Ми молилися довго. Я почала плакати від Божої присутності, потім по всьому тілу пройшло тепло. Так радісно і легко стало на душі!

       Мені хотілося бігти, підстрибувати, наче якась сила піднімала. Я відчула, як Бог торкнувся мене. Він ніби сказав: «Зігнися і йди!» Дійсно, я ще не могла і кроку ступити в такому стані. Хату я замітала, стоячи рівно, а грядки я полола на колінах.

       Тоді голос Божий проговорив до мене: «Зроби це!» І я зробила!

       Також я спробувала присісти без опори, підстрибувати, адже раніше я не могла відірватися від землі. І у мене це вийшло! Ніби якась сила мене підняла, поставила і переконала в тому, що я це зможу. Це Бог!

       Я підстрибувала без кінця, раділа і плакала. Тоді я стала на коліна і почала молитися, дякувати і прославляти нашого Господа.

       В цей день вперше в житті я так сильно пережила Бога. Я ніби літала на крилах. Я відчула, що Бог реальний, що Він так близько.

       В мені відбулися серйозні внутрішні зміни. Бог зцілив мою душу, у мене з’явилися радість та натхнення.

      Я вже не ходжу з паличкою. Уже немає потреби в ліках. Роблю багато фізичної роботи і не втомлююся. Можу ходити довго - стільки, скільки потрібно, і вмене не болять ноги. Ходжу в «дамських» туфлях, а не в ортопедичному взутті.

       Недавно відбулося весілля моєї дочки Віри. Мені довелося багато ходити, але це вже не було проблемою для мене. Я була живим свідченням Божої слави для всіх гостей.

      Я очікую від мого Бога нових чудес для свого життя, адже немає нічого неможливого для Нього. Тепер я це знаю.

      Я дякую Господу за те, що Він дав мені можливість розпочати нове життя, повне радості, любові та віри.

Слава моєму Богу!

 

Раїса Панасюк

церква "Відродження"

м. Івано-Франківськ